Як попелюшка із балу, ти від мене втікала,
Мабуть занадто заграла свою закручену гру...
Тобі всього було мало, мене потрохи ламала,
Сама від щастя стрибала, мов кенгуру.
Та як це часто буває - раптом приходить похмілля,
І вже стосунків немає, як і немає весілля,
Ти мене більш не тримаєш, а я, чомусь, не тону,
Далі співає товариш, бо я не тягну!
Не забувай мене!
Не забувай!
Не забувай мене!
Не є, не є-є-є!
Мене хотіла зігнути, чогось у їжу сипнути,
Потім на шворку припнути, немов слухняного пса.
А я усе переплутав, розплів заплутані пута,
Та вся ця справа роздута, ніби вкусила оса.
Не мало й краплі жалю твоє заточене жало,
І хоч я й досі люблю, ти любов зневажала,
Шаманиш, маниш і вабиш, хоч вже давно не моя,
А далі знову товариш, тобто знову не я!
Не забувай мене!
Не забувай!
Не забувай мене!
Не є, не є!
Не забувай мене!
Не забувай!
Не забувай мене!
Не є, не є-є-є!
Я так хотів щось змінити та ти була завжди сердита!
І навіть найняла бандита, щоб мене трохи провчити.
Чи ти, чи ти не знала, що ти усю любов обламала?.
Що проплатила гарячим безналом Всі наші
схватки, всі наші скандали. Нема, нема, нема різн
иці хто з їжака пошив рукавиці,
Їх одягати не личить дівиці,
Тим більш підкладати під власні сідниці,
Пускай журавля, тримай синицю,
Не плюй в криницю, бо знадобиться! Не кидай камінь, не пливи
за буй І головне: не сам, не с
ам, не сам, не сам!
Не забувай мене!
Не забувай!
Не забувай мене!
Не є, не є!
Не забувай мене!
Не забувай!
Не забувай мене!
Не є, не є!
Не забувай мене!
Не забувай!
Не забувай мене!
Не є, не є-є-є!
